Випускниця Джерела та майбутній майстер слова та пера Лада Мазницька

“Я винайшла концепцію паралельних всесвітів, ще не знаючи, як ця штука називається” 

Які враження у тебе залишилися від нашої школи?

Лада: Я закінчила “Джерело” минулого року, перейшла після шостого класу. Згадую ці роки з теплотою і сумом за вільним графіком і зрозумілою стабільністю. Це місце, де всі учні знають, чому вони пішли з інших шкіл і ставляться одне до одного з розумінням. І викладачі з адміністрацією в цьому місці докладають сил, аби тут було дійсно інакше. 

Мені пощастило, що я “перейшла на дистанційку ще до того, як це стало мейнстрімом”. Як не дивно, саме карантин і війна остаточно довели, що “Джерело” було правильним вибором.

Де ти зараз навчаєшся ? Що спонукало обрати спеціальність у вищій освіті або подальший шлях? 

Лада: Вступила в Університет Шевченка, Інститут журналістики, на спеціальність “Сценарна майстерність та режисура кіно і телебачення”. 

Спонукав обирати час, бо до подання документів лишалося два тижні. Болюча тема. Я розривалася між п’ятьма зовсім різними напрямами і розуміла, що для мене в жодному з них плюси не можуть переважити мінуси. Якби мене буквально не змусили повірити, що мої тексти достойні того, аби піти з ними ва-банк, була б я зараз біологом-ботаніком.

Чи було навчання у Джерелі зручним та ефективним для тебе в порівнянні з попереднім періодом? Чому? 

Лада: Було ефективним через вільний графік. В університеті розумієш, яке то насправді було благо. Особливо, коли навчання в тебе в другу зміну, а світ належить жайворонкам. Важко перемикатися на щось інше, коли школа виховувала (і правильно робила), що тільки ти сам є господарем свого часу.
Дистанційна школа – дорослий вибір. І аби наважитись на таку зміну, треба бути свідомим. Конкретно: хотіти вчитись і розуміти, що навчання тепер – суто твоя справа. 

Ти була неодноразовим учасником  і переможцем нашого шкільного “Літературного Оскара”, чи був це для тебе цікавий досвід?

Лада: “Літературний Оскар” згадую з теплотою, безумовно. Це перший літературний конкурс, в якому я ризикнула брати участь. Точніше, як раз в момент його виникнення я подумала, що мої тексти щось із себе представляють, і вже достойні з кимось “позмагатися”.

Розкажи про своє письменницьке покликання, коли ти зрозуміла, що воно в тебе є?

Лада: Оформлення у слово “письменництво” ця думка набула в мої років десять на пляжі в Єгипті. Я читала поттерівські “Дари Смерті”, коли десь за розділи два не лишилося в живих жодного мого улюбленого персонажа. Це була вже не перша книга, де мої улюблені герої мерли як мухи. “Е ні, так не піде” – подумала я, і почала задумувати роман, що являв собою люту суміш чотирьох різних літературних всесвітів в моєму світі і мав на меті скласти обставини так, аби мої улюбленці не померли. Я винайшла концепцію паралельних всесвітів, ще не знаючи, як ця штука називається. (вот это на первом слайде! как цитату)

Чи маєш ти якісь досягнення в цьому, які в тебе творчі плани, над чим наразі працюєш?

Лада: В мене дві статуетки “Літературного Оскара”, 200 балів за творчий конкурс, досвід роботи у письменницьких курсах, і відзнака викладачів університету мого сценарію п’єси на дебют першокурсника. Небагато, але тим і займаюся, що шукаю, де б показатись. Творчих планів багато: наразі в мене на стадії редагування рукопис, не побоюся цього слова, книги в жанрі біологічного фентезі, редагується так само і інша повість – історичний детектив. В найближчих планах написати сценарії для анімаційних фільмів за мотивами “Берена і Лютієнь” Толкіна та “Макбета” Шекспіра.

Чому тобі захотілося  взяти участь у Літературному Оскарі?

Лада: Я люблю, коли гештальти закриваються. “Літературний Оскар” став для мене першим моїм літературним конкурсом, і мені здалося, що було би чудово, якби я змогла б і далі бути до нього дотична. Ніби кожен рік їздиш в табір, а коли ти стаєш для нього задорослим – вертаєшся в нього, тільки вже в ролі вожатого.)