Інтерв‘ю з випускницею
1. Ми знаємо, що ти після школи вступила до закордонного вишу і зараз навчаєшся в США. Чи можеш ти розповісти трішки більше?
⁃ Так, звісно. Живу в Нью-Йорку, в Брукліні, навчаюся в університеті Long Island University.
Спершу, коли я переїхала, моя спеціальність була “Бізнес та менеджмент”, але зараз я змінила її на “Журналістику у сфері комунікацій”.
2. Ти пам’ятаєш той момент, коли вирішила займатися фехтуванням?
⁃ Почала займатися приблизно в 10-11 років. Я пам’ятаю, як писала в дитинстві лист Святому Миколаю. Моя сестра попросила цукерки, ляльки, а я— яскравий меч.
Так склалося, що водночас мої подружки почали займатися фехтуванням. До того я ніколи не сприймала його як олімпійський вид спорту. Подумала: “Цікаво подивитися”. Ну от, як бачите, пішла подивилася.
3. Я так розумію, що це було твоє рішення прийти в цей спорт?
⁃ Майже. Якщо так мало бути, я все одно пішла б у цей вид спорту, але саме подруги допомогли опинитися там раніше.
4. Що ти відчувала, коли здобула першу медаль?
⁃ Знаєте, коли ти отримуєш медалі, люди кажуть «призерка» або «чемпіонка», дають тобі якийсь титул, а по факту ти можеш бути чемпіоном в одній категорії, а в іншій- це вже зовсім інша людина. Я ніколи не вважала, що мої успіхи в спорті є достатніми. Багато моїх знайомих, які займаються зі мною, мають набагато кращі результати. Завжди буде хтось, хто кращий від тебе, й ніколи не потрібно заздрити, а розуміти, що ти теж жива людина і теж можеш сягнути того самого. Це мене мотивує і дає поштовх іти вперед, здобуваючи нові вершини.
5. А першу поразку пам’ятаєш?
⁃ Пам’ятаю мої найперші змагання. Я тоді зайняла останнє чи передостаннє місце. Сказати, що це було неприємно — нічого не сказати. Але вважаю, це був для мене неоціненний досвід, який показав — чим вище злетиш, тим сильніше будеш падати. Після цього я почала працювати набагато краще й більше, аби у мене була стабільність. Така поразка навчила, як я маю працювати не лише в спорті, а й в навчанні та у стосунках з іншими.
6. Що тебе мотивує займатися далі і йти тільки вперед?
⁃ У мене просто є мотивація. Мені здається, що це все завдяки моїм батькам, моїй родині, яка виховала мене так, що я просто знаю: це треба робити. Маю бути кращою, але це не дасться мені легко. Я ніколи не обирала якусь одну сферу, в якій маю бути кращою. У певний період життя для мене спорт став головним. Більшість свого часу, поза тренуванням, я приділяла фехтуванню. Це був доволі переломний момент, який дав зрозуміти — ніколи не треба зосереджуватися лише на чомусь одному. Коли я приїхала в Америку, мене спитали, хто я, і попросили розповісти про себе. Фраза: «Я Христина, мені 18 років, спортсменка й навчаюся в університеті» — це не те, що очікують від тебе. Люди тут звикли чути, крім успіхів у спорті, чого ти досягла в житті, чи займалася волонтерством, які маєш хобі. І я розумію, що усі ті мої досягнення, які в Україні вважалися непоганими, тут взагалі не мають значення, і це стосується не лише спорту. Можливо, саме такі питання мотивували мене працювати більше.
7. Гарна мотивація. Можливо, ти маєш своє життєве гасло ?
Це не те щоб гасло, але це дуже важлива річ, якої мене навчив дідусь, Зіновій Кутельмах. Називається “політика маленьких кроків”. Такою політикою я живу, напевно, останні років 5. Маючи мету, ти можеш її досягнути, розбивши на маленькі кроки. Наприклад, кажеш: “Я хочу стати олімпійською чемпіонкою”, — ти молодець, але до цієї мети є ще багато інших кроків, які треба зробити.
Так само і в навчанні. У мене була мета вступити до вишу на стипендію на бюджет. Ми з дідусем розбили її на кроки, які я маю зробити. Це був перехід на дистанційне навчання. Спробувавши його, я переконалася, що це моє. Потім стало відомо, що я можу закінчити два класи за один рік. Ми почали розбирати, скільки часу я маю витрачати, за скільки маю закінчити семестр. Це, по-перше, допомагає бути в житті більш організованим. І по-друге, ти ставиш перед собою, крім великої мети, маленькі пункти.
Поставивши галочку біля завершених завдань, ти маєш мотивацію йти далі і не зупинятися.
8. Поділишся з нашими читачами своїми цілями на майбутнє?
⁃ Правду кажучи, десь півтора роки тому я не знала, що буду навчатися в Сполучених Штатах. Ніколи не було такого, що от я почну вступати за кордон. Це реально вирішилося за три місяці.
Зараз я хочу закінчити вищу освіту раніше, тому що тут є така можливість. Дано максимум, за який можеш закінчити бакалаврат, але якщо ти можеш закінчити його швидше, то будь ласка. Це твій вибір. Щоб отримувати стипендію, мені треба мати високий академічний бал і спортивні досягнення, то я планую закінчити навчання за три роки з гарними оцінками. А потім ми вже будемо вирішувати, що робити далі.
9. А якби не фехтування, то що? Чим би ти ще займалася із таким же задоволенням?
⁃ Я вважаю, що воно все одно якось би з’явилося. Якщо розглядати варіант відсутності такого спорту, як фехтування, скоріш за все це був би волейбол. Я до заняття спортом і я після того, як стала спортсменкою — це дві різні людини. Я вважаю, що вже трішки залежна від цього.
Як вплинуло на твоє життя навчання саме в дистанційній школі “Джерело”?
⁃ Насправді, це реально дуже великий внесок в моє життя. Я навчилася такій кількості потрібних мені знань та вмінь. І перше — вміти вчитися самостійно. Важливим моментом була можливість ставити питання при нерозумінні чогось і отримувати не докір, типу «ти і сама це маєш знати», а відповідь. У «Джерелі” вчителі завжди були раді допомогти та пояснити. Кожне питання, на мою думку, було проявлення цікавості учня. Тепер я не боюсь взагалі ставити питання, це зіграло вирішальну роль тут в Америці. Я розумію, якби у мене не було такої впевненості, що це нормально питати і чогось не знати, не знаю чи змогла б тут взагалі ужитися. Організація життя це те, чого мають навчитися сучасні діти. Незалежно від того це дитина 6-ти років чи це вже 17-річний студент. Але коли твоє життя організоване, майже на 100% воно буде набагато успішнішим. І ще важливими є друзі! В мене багато однокласників, з якими й досі підтримуємо гарні відносини. Хтось з них вступив у виш в Польщі, хтось навчається в українських вишах. Усі такі різні, але дуже цікаві, з ними приємно спілкуватися. Якщо хочеш соціалізуватися, то і в дистанційній школі це можливо.
11. Що б ти хотіла побажати “Джерелу”?
Я вважаю, що зараз школа “Джерело” — одна з найкращих шкіл в Україні з гарною системою навчання та викладання. Я знаю, коли організація має розумне керівництво і працює з професіоналами — вона завжди успішна. Більш ніж впевнена, що саме так буде в “Джерелі”. Бажаю вам переконувати дітей і взагалі українців в тому, що дистанційне навчання — це не нудно і не проблемно, а набагато цікавіше. Я вважаю, що це потрібно нашому народу і нашим дітям, тому що школа реально вчить багатьох речей, насамперед самоорганізації — одній з найважливіших навичок.